Там, де лісу зелене крило Обіймає чепурне село. Де у дружбі живуть праця й спів, Вас вітає село Комарів
(А.Павлусенко)
Територія Комарова становить 485,5 га.
Загальна кількість населення - 1154 чол.
Житлових будинків -541.
На території села знаходяться сільська рада,
загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, дитсадок
«Сонечко», фельдшерсько-акушерський пункт, Українська
православна церква, магазини, кафе, фермерські господарства, автозаправка,
ПП «Біо-Тех».
Рідний край, наша маленька Батьківщина, якій
ймення Комарів. Любов до нього увійшла разом з піснею
вечоровою та запахом духмяних лип; золотим дзвоном пшеничної ниви та співом
соловейків. А ще гордістю за наших славних предків героїчного міста Комаргород
- далекого пращура Комарова. На території
міста з сімома церквами, спаленого під час навали монголо-татарів,
виросло невеличке містечко, котрим володіли родини Комарницьких і
Кропивницьких. Ще тоді поселення славилося високим рівнем розвитку промислів - рибальства, ґуральництва, бортництва.
Вздовж села у давнину проходив Великий Вінницький ліс. Комарівські землі
на півночі межували з Стрижавськими землями. За тарифом давнього Брацлавського воєводства, з 1629 року серед 19
міст називають і містечко Комарів. Існують дві версії назви села:
•від
назви міста Комаргород;
•від
прізвища власника Комарницького.
Уже в середині XVII століття село нараховувало більше ста дворів. Під час визвольної війни 1648-1654 років в селі стояв
полк Данила Нечая. Про події тих часів розповідається у книзі
письменника-земляка Я. Качури «Іван Богун».
«А коники каренькі вже в Комарові стоять».
Свідками багатьох історичних подій є липи,
посаджені по обидва боки шосейної дороги.
Яскраву сторінку до історії Комарова вписали трударі колгоспу «За новий
побут» під керівництвом першого голови колгоспу Каленія Стягайла.
Вистояло село у роки Великої Вітчизняної війни, заплативши за перемогу
життям більше 150 односельців. Іменами комарівчан: Героя Радянського Союзу
Г.П.Савчука, С.П. Лисенка, Д.І.Ополонича, братів Обухів, чуваша М.Ф.Чернова
названі вулиці села.
У повоєнні роки село зростало, розбудовувалося. У
1972 збудоване загальноосвітню школу І-ІІ ступенів. В школі створено і діє
музей історії села. В музеї ведеться переписка з ветеранами 11 гвардійського Прикарпатсько-Берлінського Червонопрапорного і ордена Суворова танкового корпусу (місто Москва) та з родиною
М.Ф.Чернова, уродженця Чувашії, який загинув при звільненні Комарова.
Найбільша цінність села - його люди. Не лише історія віддає їм належне, але й сучасники. Адже вони творять
новітню історію села.