смт Вороновиця

Історія Вороновиці сягає тих далеких часів, коли монголо – татарські орди раз по раз топтали українські землі, спопеляючи села, грабуючи церкви і монастирі, забираючи у полон бранок і бранців.

Подоляни мужньо боронили свій край, на смерть стояли за Вітчизну, героїчно гинули часто в нерівних боях.

Нерідко такі битви відбувалися і в наших краях на берегах невеличкої річечки, що змійкою тече на південь до тихих вод Південного Бугу. Бої були тривалі, гинуло багато ворогів, та й наших воїнів полягало чимало. Коли бій вщухав, ворони зграями зліталися на місце битви і чинили страшну розправу над трупами полеглих. Легенда донесла нам, що від слів "ворон в'ється" виникла назва нашого селища Вороновиця. Інша легенда переповідає, що назва ця виникла від назви річки Воронки.

Перша згадка про село зустрічається в письмових джерелах за 1545 рік. Польські пани, володарі села, не раз перепродували його, що з кожним разом посилювало гніт селян. За першу чверть ХVІІ століття продавали тричі. Аж поки не заволоділи нею пани Грохольські, які тримали Вороновицю в руках понад двісті років.

Панам належало 4 тисячі десятин кращих земельних угідь і понад 2,5 тисячі десятин лісу, а майже півтори тисячі селян володіли лише 961 десятиною землі. Село виглядало на той час злиденно. Рідко в якому дворі був кінь чи корова. Низенькі селянські хати, криті соломою і без димарів. Проваллями темніли вікна, а ввечері блимала скалка, освічуючи вбогі селянські статки. А на пагорбі, в центрі села, посеред великого саду височів триповерховий палац поміщика, споруджений в 1625 році кріпаками. На фоні вбогих селянських хаток виділялися ще етапний будинок і тюрма. А навколо буяли сади, стелилися безкрайні поля, гадюкою бігла в далечінь Воронка…

У 1748 році Вороновиці надано статус міста. Однак кріпосне право перешкодило її розвиткові. До містечка було приєднано села Сорочин та Ганщина (тепер це одне село). Більшість селян мала мізерні клаптики землі або й зовсім була безземельною. Поміщики давали на кожен день норму, що була непосильною. Державні податки, подушне, утримання поштових доріг – все це лягало тяжким ярмом на селянські плечі.

Важка праця на промислових підприємствах – млини, полотняна фабрика, пивоварня, цегельний завод – вкрай виснажували найманих робітників.

Вороновиця – батьківщина відомого кобзаря Володимира Перепелюка. Тут з весни 1869 по осінь 1876 року жив винахідник першого літака О.Ф. Можайський у маєтку свого брата, бувшому палаці панів Грохольських.

Саме тут він збудував дерев'яний планер з нерухомими крилами, змонтувавши його на чотириколісному візку. Планер прив’язували довгими мотузками до воза і везли на пагорб до іншого села Шендерова. Запряжені коні швидко тягли з гори воза, планер знімався у повітря і рухався за возом. Коли швидкість зменшувалася, апарат знижувався і котився на своєму візку.

В маєтку Грохольських тепер діє музей космонавтики та авіації.

В радянські часи це було досить потужне промислове селище. Вигідне географічне розташування, залізниця, близькість до обласного центру сприяло тому, що тут працювало до 30 установ та підприємств.

В селищі завжди було дві середні школи, а до середини 70-х років ще й дві початкових. Були часи, коли тут працювали 2 цукрових заводи: Вороновицький і Степанівський. До недавнього-працював один – Степанівський. Він названий так через близьке розташування до с.Степанівки. На місці другого заводу, а він був менш потужним, не було залізничної колії, було відкрито інше виробництво: спочатку ливарний цех, де виготовляли казани. Хутірець, де він розташований, знаходиться за 8 км. від Вороновиці і в народі ще до цього часу називається Банячки. Потім там виготовляли банки з жерсті під фарбу, працювала філія від нашої швейної фабрики.

Степанівський цукровий завод побудований в 60-х роках ХІХ століття. Підприємство з усіх сторін обнесене шлаковими мурами, а з півдня і півночі були дві брами. Північна брама сьогодні стала стіною цукрових складів, а південна, або в народі "нижня" – сьогодні діє. На арці над нею цеглою викладено 1961рік. Це рік скасування кріпосного права і початку бурхливого розвитку капіталізму. Цим було обумовлено будівництво на Україні таких от заводів.

Щоденно о 5 год. ранку лунав на заводі гудок, який було чути в усі оточуючі села. Він будив людей до праці. О 6 год. він лунав вдруге – в цей час люди повинні були бути на робочих місцях. В 60 – 80-х роках ХХ століття гудок було відмінено. А наприкінці 90-х знову відновлено традицію такого "будильника"При сприятливій погоді його було чути не тільки у Вороновиці, а й Кордишівці, Побережному, Степанівці, Комарові.

Нині у смт. Вороновиці працює районна лікарня, профтехучилище, дві середніх школи, консервний завод "Михалич і Ко", багато приватних організацій, установ, закладів харчування.