| Меню сайту |
 |
|
|
 |
| Block title |
|
|
Block content
|
|
| Пошук |
|
|
|
|
|
| Вітаю Вас, Гість · RSS |
08.05.2024, 19:25 |
|  | | | | с. Прибузьке
|
| Країна |  Україна | | Область | Вінницька область | | Рада | Луко-Мелешківська сільська рада | | Код КОАТУУ | 520682806 |
| | Основні дані |
|---|
| Засноване | 1582 | | Населення | 383 | | Площа | 0,11 км² | | Густота населення | 3481,82 осіб/км² | | Поштовий індекс | 23235 | Телефонний код
| +380 0432
| | Місцева влада |
|---|
| Адреса ради | 23234, Вінницька обл., Вінницький р-н, с.Лука–Мелешківська, вул.Центральна,2 , тел. 58-27-68
| Історія населеного пункту |
В середині XVI ст. в Брацлавськім воєводстві появляються нові поселення, серед них – село Скуринці, що було в держанні українського шляхтича Андрія Садовського. Село знаходилось на лівому березі Південного Бугу на відстані в 8 км. від Вінниці. Перелік жителів с. Скуринці за 1582 р. дозволяє дослідити етнічний склад жителів - засновників села. Цей перелік засвідчує, що більшість прізвищ закінчується на " енко", що характерно для корінних жителів Брацлав'щини. Отже це були корінні мешканці нашого краю, а не прийшлі колонізатори, яких розселяла шляхта з метою освоєння пустуючих земель.
Наступним державцем земель с. Скуринці після А. Садовського був теж український шляхтич Северин Кропивницький. Тоді в нашому селі було 26 тяглих людей, що працювали на пана панськими плерами, давали грошову дань на осип збіжжя (податок зерном переважно вівсом ): 12 загородників, які в додаток до городів мали свою ріллю. Був ще млин і три ставки на р. Чаплі.. Процвітаючим було і фільваркове господарство, започатковане в селі одразу після заснування.
З 1603 року село передається в володіння польському шляхтичу А. Хрислинському .
Польська шляхта чинила жорсткий визиск селян, проте забезпечити їх надійною охороною від наскоків татарських завойовників - грабіжників не могла. Так в 1616 році татари вщент розорили Скуринці. Після нападу в селі залишилось тільки 4 осідлих людей, а було перед тим 40.
У XVIII ст. селом володів пан Шкуринецький, який запам'ятався тим, що не дав селянам обробляти рівнинні землі. З його прізвищем пов'язують назву села Шкуринці, яка проіснувала до 1964 року.
Ще одна пам'ятна дата для Шкуринців - у XVIII ст. будівництво у 1751 році церкви. Вона була дерев'яна. В 1855 році по "Височайшому" велінні храм перебудували за казенний рахунок і по плану у формі хреста. До парафії Шкуринці завжди належало с. Тютьки. В XIX ст. церковні землі становили 53 десятини 136 с. Також спостерігається інтенсивний ріст населення.
Церковно-приходська школа в Шкурницях відкрита в 1859 p., а шкільна будівля побудована в 1888 році.
Показовою в нашому селі була кампанія більшовиків проти церкви. Очевидці свідчать, що спроби перетворити церкву на клуб були, але громада села не допустила цього. І церква дивом залишилась і стоїть до сьогодні.
Не могло полум'я Великої Вітчизняної війни оминути наше невелике село. 80 наших односельчан не повернулось з фронтів, яким в центрі села встановлено пам'ятник. 18-19 липня 1941 року в село вступили німці і на березі р. Пд. Буг 18 липня загинуло 12 бійців взводу розвідки 90 танкового полку 45 танкової дивізії.
Після війни в колгоспі в основному працювали жінки і діти: босі, погано одягнені, працювали багато і важко, вручну, з коровами, волами і кіньми. Рятувала людей від голоду і мору земля присадибних ділянок. її селяни умудрялись обробляти після роботи на колгоспних полях та фермах. Наші земляки наказували своїм дітям: "Хочете жити - тікайте з колгоспу до міста". І молодь активно залишала село.
В 1964 році село Шкуринці перейменували на "Прибузьке". До 1970 р. колгосп називався "Комуніст", а з 1971 р. шовкорадгосп "Прибузький". Також до 1970 р. була Прибузька сільрада, а з 1971 року Прибузьке належить до Лука-Мелешківської сільради.
На 1987 рік в с. Прибузьке нараховувалось 212 дворів; 250 працездатних, 120 пенсіонерів, 94 дитини шкільного віку, 28 учасників Великої Вітчизняної війни, 22 вдови.
В 1991 році на краю села (біля самого берега річки Південний Буг) відкрили обеліск загиблим в 1941 році розвідникам . Це відбулось за ініціативи колишнього командира взводу розвідки А.Б. Межерицера та комбата танкового полку І.Т.Павлова та інших ветеранів.
На 2004 рік не залишилось живим жодного ветерана.
З 1986 року наше село з Вінницею і сусідніми селами Тютьки і Лука -Мелешківська з’єднане дорогою з твердим покриттям.
Телефонізація села почалася в 1988 році, в 1990 році з'явилася нова АТС, яка розміщувалася спочатку в Будинку культури, а нині - в приміщенні школи.
На початку 80 - років через річку Південний Буг побудували пішохідний міст, в той же час село отримало і приміщення нового магазину.
В 1989 році побудована школа. А дитсадок, що планували почати будувати у 1989 p., так і не побудували. Коштами місцевого радгоспу цього ж року було також збудовано водогін. Деякий час він експлуатувався, правда на території , що покриває половину села. Сьогодні водопостачання відновлено .
Ще за колгоспних часів збудовано будинок культури. Наприкінці 80-х років XX ст. в ньому було зроблено капремонт. На 1990 р. від нього не залишилось і сліду. На сьогодні цей об'єкт соціально-культурної сфери приватизовано і перебудовано. Це приватна власність, що має вигляд панського маєтку . Місцевих жителів на територію цього маєтку не пускають. Єдиним вогнищем культури залишається школа.
На початок 2008 року в селі Прибузьке нараховується 207 дворів і 380 жителів.
Функціонує відділення Укрпошти . та фельдшерсько - акушерський пункт в приміщенні старої школи.
За матеріалами, наданими вчителем історії Прибузької СЗШ I-II ст. Студілко О.В.
|
|
|
|
